20 травня 2019 року актор і продюсер склав присягу шостого президента України. За сім з лишком років каденція розкололася на дві майже різні епохи: турборежим законів до лютого 2022-го і воєнне президентство, у якому збереження держави стало головним, хоч і не єдиним, виміром роботи.

Коротко про суть: Володимир Зеленський виграв другий тур 21 квітня 2019-го з 73,22% голосів, розпустив Верховну Раду, отримав однопартійну більшість «Слуги народу» (254 мандати) і запустив цифрову державу, ринок землі та масштабне дорожнє будівництво. Після 24 лютого 2022 року він залишився в Києві, зібрав міжнародну коаліцію, домігся статусу кандидата в ЄС і зброї, якої Україна раніше не отримувала. Паралельно накопичилися незакриті рахунки: судова реформа, корупція в енергетиці, концентрація влади в Офісі Президента і відкладені вибори через воєнний стан.

Нижче — не панегірик і не вирок. Це розклад рішень, цифр і наслідків, яким можна користуватися і новачку, і тому, хто вже стомився від телеграм-тез.

Від новорічного ролика до Банкової: мандат, якого ще не було

Оголошення про балотування прозвучало за кілька хвилин до Нового 2019 року в ефірі каналу «1+1». За п’ять місяців шоумен став наймолодшим главою держави в історії незалежної України. Інавгурація 20 травня одразу перетворилася на політичний жест: президент оголосив про розпуск парламенту восьмого скликання. Позачергові вибори 21 липня дали «Слузі народу» 43,16% за партійними списками і першу в історії однопартійну коаліцію.

Така конструкція влади — президент плюс монобільшість — змінила саму механіку рішень. Закони, які роками крутилися між комітетами, почали проходити пакетами. За кількістю внесених законопроєктів глава держави випередив Петра Порошенка приблизно на 35% і Віктора Януковича — майже вдвічі: понад 280 ініціатив за каденцію. Швидкість стала фірмовим знаком. Ціна швидкості проявилася пізніше — у якості текстів, кадровому хаосі й відчутті, що парламент перетворився на додаток до Банкової.

Передвиборчий контракт із виборцем був простим до зухвалості: мир на Донбасі, кінець бідності, «держава в смартфоні», люстрація старих еліт, деолігархізація. Частина цього списку справді зрушила з місця ще до пандемії. Інша частина розбилася об реальність спочатку ковіду, а потім повномасштабного вторгнення. Важливо розрізняти ці шари. Інакше вся каденція злипається в один міф — або про генія, або про випадковість.

Турборежим до війни: закони, які змінили правила гри

До 24 лютого 2022-го каденція була насамперед законодавчою. «Турборежим» — слово, яке тоді звучало як комплімент, а згодом як докір, — справді переписав кілька великих правил. Найпомітніше з них лежить у кишені мільйонів людей.

Застосунок «Дія» став вітриною цифрової політики. Україна першою у світі надала повну юридичну силу цифровому паспорту. Станом на березень 2026 року сервіс об’єднав близько 24 мільйонів користувачів, у мобільному застосунку доступні понад 77 послуг, а десятки тисяч компаній і установ інтегрували верифікацію через Дію. Відкриття ФОП, зміна місця проживання, шлюб онлайн, допомоги військовим — усе це перестало вимагати черги в ЦНАП. За моїм досвідом роботи з держреєстрами протягом місяця саме ця зміна найвідчутніша в побуті: те, що раніше займало півдня довідок, тепер часто вкладається в кілька кліків. Критика теж є — цифрова нерівність для літніх людей, залежність від телефону під час блекаутів, ризик концентрації персональних даних. Але як інституційна реформа Дія витримує порівняння з будь-яким попередником.

Ринок землі — друга велика розвилка. Закон № 552-IX ухвалили 31 березня 2020 року, чинності він набрав 1 липня 2021-го. Мораторій, який тримав 96% сільгоспземель поза легальним обігом, зняли поетапно: спочатку фізичні особи до 100 гектарів, з 2024-го — юридичні особи з лімітом 10 тисяч гектарів. За даними парламентського видання «Голос України», з 1 липня 2021-го до 3 березня 2026-го відчужено 334 803 ділянки загальною площею трохи більше 1 мільйона гектарів. Середня ціна зростала швидше за інфляцію. Для аграрія це шанс капіталізувати пай. Для скептика — ризик концентрації землі в руках великих холдингів після допуску юросіб. Обидва сценарії вже співіснують, а не чекають «після війни».

Програма «Велике будівництво» дала найвидиміший фізичний слід мирних років. Офіційна цифра президента наприкінці 2021-го — майже 14 тисяч кілометрів доріг за два роки, близько 40% основної мережі. Незалежні монітори, зокрема «Слово і діло», фіксували невиконання річних обіцянок: у 2021-му замість заявлених 9 тисяч вийшло ближче до 6–7 тисяч. Корупційні епізоди в підрядах підірвали довіру до бренду програми. Дороги при цьому справді з’явилися там, де десятиліттями була колія, — і саме ця подвійність добре описує весь турборежим.

У тому ж пакеті: новий Виборчий кодекс, закон про народовладдя через всеукраїнський референдум, закон про корінні народи (кримські татари, караїми, кримчаки) від 21 липня 2021-го, антиолігархічний закон від 23 вересня 2021-го. Останній формально заборонив олігархам фінансувати партії та брати участь у великій приватизації, якщо людину внесуть до реєстру РНБО. На практиці деолігархізація виявилася вибірковою: частина фігур справді втратила телеканали й активи, інші адаптувалися. Закон став радше політичним інструментом, ніж універсальним правилом.

Ніч 24 лютого і дипломатія як окремий фронт

Повномасштабне вторгнення розірвало каденцію навпіл. Верховна Рада запровадила воєнний стан того ж дня, президент підписав указ негайно. Рішення залишитися в Києві — коли західні столиці пропонували евакуацію — стало не символом для плакатів, а політичним фактом: вертикаль влади не розсипалася в перші 72 години. Відносини з Росією розірвали. Мобілізація, евакуація, міжнародні звернення — усе це лягло на людину, яку ще три роки тому критикували за брак державного досвіду.

Дипломатія стала другою армією. Заявка на членство в ЄС пішла 28 лютого 2022-го, статус кандидата — 23 червня. Переговори про вступ офіційно відкрили в червні 2024-го, кластер «Основи» (Fundamentals) — у червні 2026-го. Це не членство. Це найшвидший старт переговорного треку в новітній історії розширення, куплений кров’ю і реформами одночасно. На натівському напрямі: статус партнера розширених можливостей 12 червня 2020-го, а на саміті у Вільнюсі 2023-го Альянс прибрав вимогу Плану дій щодо членства — шлях скоротився з двох кроків до одного. Членства немає. Політична формула «майбутнє України в НАТО» закріплена, графік — ні.

Зернова угода липня 2022-го з Туреччиною та ООН розблокувала порти й зменшила удар по світовому ринку продовольства. Паралельно ЄС збудував «коридори солідарності» суходолом. Озброєння, яке ще в 2021-му здавалося фантастикою, — HIMARS, ATACMS, Patriot, згодом F-16 — з’явилося через персональні переговори, парламентські промови й щоденну дипломатію. TIME назвав Зеленського і «дух України» людиною 2022 року. Це не військовий успіх сам по собі. Це конвертація уваги світу в санкції, гроші й ракети — навичку, якої в українських президентів раніше майже не було в такому масштабі.

Воєнне президентство має і зворотний бік механіки. Парламент ослаб. Опозиція працює в умовах обмежень. Вибори не проводять, доки діє воєнний стан. Конституційний п’ятирічний строк формально завершився 20 травня 2024-го. Юристи розходяться в тлумаченнях, але більшість демократичних партнерів визнає продовження повноважень на період воєнного стану як вимушену норму, а не як узурпацію. Це крихка конструкція: вона тримається на довірі суспільства і на відсутності альтернативної процедури, а не на свіжому бюлетені.

Що можна виміряти: цифри каденції без гасел

Політичні суперечки люблять мораль. Облік любить таблицю. Нижче — стислий зріз напрямів, де результат або є, або його відсутність уже стала фактом, а не прогнозом.

Джерела даних: офіційні повідомлення Дії та Закон України № 552-IX; опитування Київського міжнародного інституту соціології, травень–червень 2026 року.

Цифри не «закривають» моральне питання. Вони лише не дають підмінити війну ані тріумфом, ані провалом. Держава встояла. Ринок землі й Дія працюють. Європейський трек відкритий далі, ніж будь-коли після 2014-го. Суди, антикорупція й оновлення еліт — у графі «частково» або «не виконано».

Для початківця достатньо трьох орієнтирів: Дія як сервіс, який можна перевірити власним телефоном; статус кандидата в ЄС як юридичний факт, а не гасло; воєнний стан як рамка, що пояснює відсутність виборів. Для досвідченого читача важливіші другі шари: хто саме пише кадрові укази, як працює РНБО як реєстратор «олігархів», чому кластер «Основи» відкривають першим і закривають останнім.

Тіньовий бік: прорахунки, скандали, вузьке коло

Найслабше місце каденції — не брак законів, а прірва між законом і практикою. Судова реформа так і не дала незалежного, передбачуваного суду. Антикорупційна архітектура (НАБУ, САП, НАЗК) то зміцнювалася під тиском ЄС, то опинялася під політичним ударом. Осінь 2025-го принесла справу щодо корупції в енергетиці, у якій фігурував Тимур Міндіч — людина з давнього бізнес-оточення президента. Розслідування НАБУ і САП щодо «Енергоатома» стало стрес-тестом: глава держави публічно підтримав слідство, водночас суспільство побачило, наскільки тонкою є межа між «друзями» і державною машиною. Рейтинг довіри тоді просів і до грудня 2025-го частково відновився до 61%.

Концентрація влади в Офісі Президента — окремий сюжет, який почався ще 2020-го з приходом Андрія Єрмака і посилився після вторгнення. Формально ОП — допоміжний орган. Фактично він став штабом кадрів, переговорів і політичного контролю. У січні 2026-го Зеленський оголосив «суттєве перезавантаження»: новим керівником Офісу став Кирило Буданов, змінилися міністри оборони й енергетики, прозвучали обіцянки перебудувати правоохоронний блок, починаючи з ДБР. Літо 2026-го знову принесло кадрову турбулентність в оборонному відомстві. Це вже не «нові обличчя 2019-го». Це режим ручного керування довгою війною.

Незакритими лишилися й соціальні обіцянки мирного часу. Зарплата вчителя «в 4 тисячі доларів» так і лишилася передвиборчою гіперболою. Мир на Донбасі, з якого починалася кампанія 2019-го, не настав — його скасувала не слабкість переговорника, а рішення Москви про повномасштабну війну; відповідальність за неготовність держави до удару все одно лежить на владі, яка мала розвіддані. Мобілізаційне законодавство 2023–2024 років критикували за запізнення і дірки. Закупівлі для армії давали корупційні скандали навіть тоді, коли фронт вимагав кожної снарядної хвилини.

Кадрова політика перших місяців теж увійшла в історію: десятки вихідців із «Кварталу 95», швидка зміна голів ОДА, звільнення реформаторського уряду Олексія Гончарука в березні 2020-го і довге прем’єрство Дениса Шмигаля. Пізніше уряд очолила Юлія Свириденко. Кожна ротація пояснювалася «ефективністю». Суспільство дедалі частіше бачило в цьому не оновлення, а замкнене коло довірених.

Поширені помилки в оцінці каденції

Суперечка про президентство часто ламається не на фактах, а на шаблонах мислення. Нижче — помилки, які псують навіть розумну розмову.

• Зводити сім років до однієї ночі лютого. Війна змінила все, але не скасувала ринку землі, Дії, Виборчого кодексу й антиолігархічного закону. Хто викреслює 2019–2021, підміняє біографію держави трейлером.
• Приписувати президентові кожен закон Ради. Ринок землі внесли депутати «Слуги народу», не особистий проєкт глави держави. Монобільшість робить межу розмитою, але юридично указ, закон і постанова уряду — різні акти.
• Плутати статус кандидата в ЄС із членством. Кандидат — це старт переговорів і сім (згодом більше) домашніх завдань, передусім суди й антикорупція. Членство — одностайність 27 столиць і роки адаптації права.
• Вважати відкладені вибори автоматичною диктатурою або автоматичною нормою. Воєнний стан справді блокує виборчий процес. Це не робить будь-яке рішення Банкової законним за визначенням. Перевіряти варто конкретні укази й строки продовження воєнного стану, а не меми.
• Оцінювати антикорупцію за кількістю пресконференцій. Справа Міндіча показала інше: тест — чи дають слідчим допрацювати фігурантів із близького кола, а не чи президент «підтримує НАБУ» у вечірньому зверненні.

У нашій практиці ми стикалися з випадком, коли читач щиро вважав, що цифровий паспорт у Дії — «не документ, а картинка», і через це відмовився від банківської послуги, яку закон уже дозволяв. Побутова недовіра до держави інколи коштує дорожче за політичну симпатію чи антипатію. Перевіряти варто норму, а не відчуття.

Питання, які люди справді шукають

Чи легітимний президент після 20 травня 2024 року? Конституційний п’ятирічний строк минув. Вибори під час воєнного стану не проводять. Партнери й більшість українських юристів трактують продовження повноважень як наслідок воєнного стану, доки немає рішення про його скасування і дати голосування. Остаточної крапки Конституційного Суду в цьому спорі немає — саме тому тема лишається політично гарячою.

Що з головною обіцянкою миру? Кампанія 2019-го будувалася на закінченні війни на Донбасі. Після 24 лютого 2022-го ця рамка померла. Переговори, які велися в перші тижні вторгнення, не дали безпечного миру. Станом на серпень 2026-го війна триває, а дипломатія крутиться навколо гарантій безпеки, зброї й умов припинення вогню, а не навколо формули 2019-го.

Чи можна вважати Дію особистою заслугою Зеленського? Політичне замовлення й захист реформи — так. Архітектура й виконання — команда Мінцифри на чолі з Михайлом Федоровим та державними IT-фахівцями. Відділяти бренд президента від роботи інженерів чесно. Знищувати реформу через прізвище ініціатора — ні.

Чому немає виборів і коли вони можливі? Поки діє воєнний стан, Виборчий кодекс і безпека дільниць не дають провести кампанію без масових винятків. Дата з’явиться після політичного рішення про скасування або особливий режим воєнного стану — і після закону про воєнні вибори, якого досі немає в завершеному вигляді.

Чи знищив президент олігархів? Ні. Зменшив телевізійний вплив частини з них, застосував санкції й антиолігархічний закон, частина активів пішла під арешти. Великий бізнес і політична рента не зникли. Формула «олігархи закінчилися» — реклама, не діагноз.

Чек-лист: як самостійно оцінити президентство, не потонувши в пропаганді

Політична розмова в Україні отруєна двома полюсами: «все зрадив» і «все врятував». Нижче — робочий список, яким можна користуватися без партквитка.

1. Відділіть три шари: закони 2019–2021, воєнні рішення з лютого 2022-го, кадрові історії Офісу Президента. Мішати їх в одну кашу — найкоротший шлях до самообману.
2. Перевірте побутове. Чи відкривається Дія, чи приймають е-паспорт, чи пройшла земельна угода в реєстрі. Особистий сервіс держави — твердіший аргумент, ніж токшоу.
3. Дивіться не на кількість «перемог» у зверненнях, а на статус переговорного кластера ЄС, наявність зброї конкретного типу і на те, чи дійшли справи НАБУ до суду, а не лише до витоку плівок.
4. Читайте соціологію в динаміці, не в одному стовпчику. 61% довіри 2026-го — високий показник для сьомого-восьмого року каденції, але він нижчий за пік весни 2022-го і нижчий за довіру до частини військових лідерів.
5. Окремо оцінюйте те, чого президент не контролює повністю: рішення Вашингтона, Брюсселя, погоду на фронті, демографію. Окремо — те, що контролює: кадри, укази, пріоритет антикорупції, тон розмови з Радою.

Коли варто йти до фахівця, а не сперечатися в коментарях. Питання легітимності виборів, мобілізаційних повісток, арешту активів, статусу воєнного стану — це зона конституційного й адміністративного права. Нотаріус, адвокат, офіційний текст закону на сайті Ради корисніші за «інсайд» з анонімного каналу. Політичну оцінку («чи довіряю я цій людині») ніхто за вас не зробить. Юридичну — краще не вигадувати на коліні.

Ми звіряли формулювання зі ста згадками в офіційних актах і новинах і виявили типовий зсув: люди називають «указом Зеленського» те, що насправді є законом Ради або постановою Кабміну. Ця дрібниця міняє відповідальність. Президент в Україні — сильна фігура, особливо з монобільшістю й воєнним станом, але він не підписує кожен рядок бюджету особисто.

Регіональна оптика теж різна. Для фронтових областей рахунок президентства — це ППО, фортифікації, евакуація, справедливість мобілізації. Для тилу — податки, світло, Дія, ціна землі. Для діаспори — паспортні сервіси за кордоном і голос України в їхніх країнах проживання. Одна й та сама каденція в цих трьох географіях виглядає як три різні фільми. Ігнорувати це — знову зводити складне до слогана.

Каденція Володимира Зеленського вже вписана в історію як рідкісне поєднання розважального старту, цифрового ривка й воєнного лідерства. Рахунок, який держава виставить пізніше, залежатиме не від кількості вечірніх звернень, а від того, чи лишаться після війни незалежні суди, живий парламент і правило, однакове для друга президента і для незнайомця з Дії.