У липні 2025 року зв’язка «Зеленський — НАБУ» з внутрішньополітичного фону раптом стала головною темою країни. Верховна Рада за один день ухвалила закон №12414, президент підписав його тієї ж доби, а вже за кілька годин біля театру Франка, на проспекті Свободи у Львові й біля мерій інших міст стояли люди з картонними табличками. Це були перші масові антиурядові протести від початку повномасштабного вторгнення.

Спір ішов не про абстрактну «боротьбу з корупцією», а про конкретну конструкцію: чи залишаються Національне антикорупційне бюро і Спеціалізована антикорупційна прокуратура процесуально незалежними, чи їхні справи можна забрати генеральному прокурору, якого призначає президент. Через дев’ять днів Рада конституційною більшістю відкотила зміни. Між цими двома голосуваннями вмістилися обшуки в детективів, реакція Брюсселя, розкол у «Слузі народу» і відчуття, що тил країни вміє себе захищати навіть під час війни.

Нижче — не хроніка «скандалу тижня», а розбір механіки: що саме змінили в Кримінальному процесуальному кодексі, чому це вдарило по євроінтеграції, які справи стояли за рішенням влади і що залишилося недоробленим після закону-відкату.

Від «руки не зв’язані» до підпису за кілька годин

28 жовтня 2019 року Володимир Зеленський приїхав до НАБУ з посланням, яке тоді звучало як контракт із суспільством. Він говорив детективам, що влада не хоче на них впливати, що руки в бюро «не зв’язані» і що суспільство не пробачить, якщо топкорупціонери уникнуть вироків. Бюро на той момент існувало чотири роки: закон про нього Рада ухвалила 14 жовтня 2014-го, а 16 квітня 2015-го Петро Порошенко підписав укази про створення органу і призначення першим директором Артема Ситника.

Конструкція була навмисно «незручною» для будь-якої влади. НАБУ розслідує корупцію вищих посадовців, САП підтримує обвинувачення, Вищий антикорупційний суд розглядає справи. Генеральний прокурор не мав права забирати провадження бюро й передавати їх СБУ, ДБР чи Нацполіції. Саме ця стіна й робила антикорупційну вертикаль відмінною від решти правоохоронної системи, де політичний вплив історично сидів у кабінеті генпрокурора.

22 липня 2025 року та сама людина, яка шість років тому заряджала детективів незалежністю, підписала закон, що цю стіну розбив. Документ з’явився на сайті Ради зі статусом «підписаний президентом» тієї ж доби, коли його ухвалили. Для порівняння: «невідкладний» податковий закон попереднього року чекав підпису півтора місяця. Швидкість тут була політичним сигналом, а не канцелярською випадковістю.

Між цими двома датами — 2019 і 2025 — бюро змінювало керівництво (з 6 березня 2023-го його очолює Семен Кривонос), накопичувало справи щодо людей із близького кола президента й одночасно залишалося інституцією, без якої європейські партнери не рахують Україну реформованою. Конфлікт дозрів не за один тиждень. Він вибухнув, коли незалежність бюро перестала бути зручним слоганом і стала загрозою для конкретних прізвищ.

Що саме зламав закон №12414

Законопроєкт №12414 спочатку стосувався розслідувань зникнень безвісти в умовах воєнного стану. У січні 2025-го його ухвалили в першому читанні як гуманітарний документ. 22 липня до нього внесли правки, які не мали стосунку до зниклих: вони перекроювали підсудність НАБУ і САП. Комітет з питань правоохоронної діяльності рекомендував голосувати того ж дня. «За» було 263 депутати, проти — троє, утрималися четверо, ще 15 не голосували.

Юридичне ядро змін зводилося до одного важеля: генеральний прокурор отримував право втручатися в антикорупційні провадження так, ніби бюро — звичайний підрозділ його офісу. Керівник САП Олександр Клименко і директор НАБУ Семен Кривонос у спільній заяві написали прямо: керівник САП стає номінальною фігурою, а бюро — додатком до Офісу генпрокурора. На той момент посаду генпрокурора обіймав Руслан Кравченко, призначений президентом за згодою Ради в червні 2025-го.

Практичні наслідки були жорсткішими за політичну риторику. Генпрокурор міг визнати досудове розслідування НАБУ «неефективним» або послатися на «об’єктивні обставини» воєнного стану — і передати справу іншому органу. Раніше Кримінальний процесуальний кодекс таку передачу прямо забороняв. Він також міг витребувати матеріали в будь-якого прокурора САП, дати йому прямі вказівки й забрати в керівника САП право самостійно повідомляти про підозру високопосадовцям.

Дані зведені за текстами законів і пояснювальними записками на порталі Верховної Ради (rada.gov.ua) та оцінкою Human Rights Watch (hrw.org). Номер акта для скандального закону — 4555-IX, для відновлювального — 4560-IX від 31 липня 2025 року.

Окремий шар — обшуки, які почалися ще до голосування. 21 липня СБУ, ДБР і Офіс генпрокурора провели щонайменше 70 слідчих дій щодо співробітників НАБУ. Офіційна рамка звучала як «нейтралізація російського впливу». У бюро заявили про дії без ухвал суду, про травми трьох детективів і про те, що Кривонос перервав відрядження до Великої Британії й повернувся в Україну. Цей рейд задав тон наступному дню: парламент голосував уже не в порожнечі, а на тлі силового тиску на сам орган.

Справи, які підійшли занадто близько

Політична мотивація закону не була загадкою для тих, хто стежив за провадженнями, а не лише за брифінгами. У червні 2025-го НАБУ і САП повідомили про підозру віцепрем’єру й міністру національної єдності Олексію Чернишову — зловживання службовим становищем і отримання неправомірної вигоди в особливо великих розмірах. Підозрюваний намагався виїхати з країни; його повернення супроводжували структури, які не мають стосунку до антикорупційної вертикалі. Кабмін не звільнив його одразу. Міністерство «зникло» під час перестановки 17 липня — за п’ять днів до закону №12414.

15 липня німецька поліція разом із детективами бюро провела слідчі дії в Мюнхені щодо Ростислава Шурми, колишнього заступника керівника Офісу Президента. Йшлося про справу, що тягнеться ще з розслідування Bihus.Info про виплати «зеленого тарифу» станціям на окупованій території Запорізької області, пов’язаним із родиною Шурми. Міжнародний слідчий контур — окремий нерв для будь-якої влади: німецькі органи не грають у внутрішньоукраїнські «домовленості».

У нашій практиці ми стикалися з випадком, коли читач сприймав липневий закон як «технічну правку КПК про зниклих безвісти» — бо саме так називався документ. Людина пропустила блок правок про САП, який зайняв левову частку тексту, і дізналася про зміст лише з натовпу біля театру Франка. Назва закону тоді спрацювала як маскування, а не як опис.

Найчутливішим прізвищем залишався Тимур Міндіч, співвласник «Кварталу 95» і давній бізнес-партнер президента. У червні 2025-го детективи затримали родича Міндіча у справі про розкрадання на тендерах «Харківобленерго». Джерела в антикорупційних органах уже тоді говорили про підготовку підозри самому бізнесмену. Восени ця лінія вийшла на поверхню як операція «Мідас»: 10 листопада бюро проводило обшуки в Міндіча та тодішнього міністра юстиції Германа Галущенка. Міндіч виїхав за кілька годин до слідчих дій. 13 листопада президент увів проти нього санкції РНБО — уже після того, як людина залишила країну.

Зв’язок між літнім законом і зимовими обшуками не юридичний, а політичний. Липнева спроба підпорядкувати НАБУ генпрокурору виглядала як запобіжник: якщо справи близького кола можна перепризначити, вони перестають бути некерованими. Листопадові події показали зворотне: після відкату бюро все одно дійшло до «Карлсона» — так, за даними проєкту «Схеми», фігуранта називали на аудіозаписах.

Картонний Майдан під час війни

Протести почалися ввечері 22 липня біля театру Івана Франка в Києві — після звернення ветерана Дмитра Козятинського до «звичайних небайдужих». Далі підтягнулися Львів, Дніпро, Одеса, Харків, а протягом тижня акції були щонайменше в двох десятках міст, від Ужгорода до Сум. Люди тримали саморобні таблички, тому події швидко назвали «картонним Майданом». Це не була партійна колона. Це була молодь, яка не стояла на Грушевського у 2014-му, але точно знала, навіщо існує НАБУ.

Оцінки чисельності розходяться. Для Києва називали діапазон від кількох сотень першого вечора до 10–16 тисяч у пікові дні; для Львова — кілька тисяч біля пам’ятника Шевченку. Важливішим за цифру був факт: за воєнного стану, після комендантської години й на тлі нічних ударів люди вийшли не проти зовнішнього ворога, а проти рішення власної влади. Слогани були короткі: «Руки геть від НАБУ», «Вето», «Ганьба», «Поверніть Європу».

23 липня натовп біля Офісу Президента вже вимагав не пояснень, а скасування. Того ж дня Зеленський зустрівся з Кривоносом і Клименком і пообіцяв новий законопроєкт, який «дасть силу правоохоронній системі». Формулювання було обережним: президент не сказав «я помилявся», він сказав «я запропоную інше». Для вулиці цього вистачило як паузи, але не як крапки. Мітинги тривали до 31 липня — навіть після реєстрації президентського проєкту №13533. Біля Ради скандували «народ — це влада», коли депутати заходили на голосування.

Силового розгону не було. Комендантська година розсіювала натовп увечері 22-го, розвідка попереджала про можливі російські провокації, але сама явка працювала як запобіжник. Влада отримала сигнал, який не можна списати на «грантів» чи «партійну гру»: підлітки з картоном виявилися жорсткішим обмеженням, ніж закрите голосування в сесійній залі.

Брюссель, ОЕСР і ціна інституцій

Європейська комісія відреагувала швидше, ніж частина фракції «Слуга народу». Єврокомісарка з питань розширення Марта Кос назвала голосування 22 липня «серйозним кроком назад» і нагадала, що верховенство права стоїть у центрі переговорів про вступ. Формула проста до жорстокості: незалежні НАБУ і САП — не «побажання активістів», а умова фінансування й політичної довіри. Речник Єврокомісії окремо підкреслив, що допомога ЄС зав’язана на прогресі в прозорості, судовій реформі та демократичному врядуванні.

ОЕСР у листі до Офісу Президента оцінила закон ще жорсткіше: він підриває незалежність спеціалізованих органів, загрожує наближенню України до організації й б’є по довірі інвесторів, зокрема в оборонному секторі та відбудові. Для країни, яка одночасно воює і збирає кошти на відновлення, це не дипломатичний комплімент, а ціновий ярлик. Антикорупційна вертикаль після 2014 року була одним із небагатьох товарів, які Україна могла показати партнерам як доказ, що гроші не зникнуть у «темних» тендерах.

Залежність фінансування від незалежності бюро — не метафора. Макрофінансова допомога ЄС, рішення про переговори про членство і готовність донорів заходити в оборонні закупівлі тримаються на одній розвилці: чи може детектив НАБУ довести справу щодо людини з Банкової без дозволу генпрокурора.

27 липня Зеленський уже говорив з Урсулою фон дер Ляєн «про законопроєкт, який гарантує незалежність і ефективність антикорупційних органів» і дякував Комісії за підтримку. Тон змінився за п’ять днів. Міжнародний тиск не замінив вулицю — він склався з нею. Без протестів Брюссель мав би важіль, але не мав би внутрішнього адресата. Без Брюсселя вулиця мала б моральну рацію, але слабший вплив на календар Ради.

Закон №13533: відкат із застереженнями

Президентський проєкт зареєстрували 24 липня як невідкладний. НАБУ і САП брали участь у підготовці тексту й публічно закликали Раду ухвалити його одразу за основу і в цілому. 31 липня депутати так і зробили: 330 голосів за основу, 331 — в цілому, 326 — за невідкладне направлення на підпис спікеру. Проти й «утрималися» не було. «Слуга народу» дала 214 голосів, «Європейська солідарність» — 27. За підрахунками руху «ЧЕСНО», 237 нардепів, які 22 липня підтримали обмеження незалежності, за дев’ять днів проголосували за її відновлення.

Зеленський підписав закон тієї ж доби. У Telegram він написав, що це гарантія нормальної незалежної роботи антикорупційних органів, і наголосив: «Важливо, що держава слухає суспільну думку. Україна — це демократія». Формула точна в одному й обтічна в іншому. Слухання відбулося після підпису протилежного акта, а не замість нього. Демократія спрацювала як аварійне гальмо, не як штатний режим ухвалення рішень.

Відновлювальний закон повернув процесуальні гарантії: заборону забирати справи бюро, автономію керівника САП щодо підозр, внутрішню підпорядкованість антикорупційних прокурорів. Водночас у текст додали регулярні перевірки на поліграфі для працівників НАБУ — як «запобіжник від впливу держави-агресора». Саме бюро підтримало документ, тож говорити про «підступну отруту» в кожній нормі некоректно. Говорити варто про інше: незалежність прокурорів САП у кадровому сенсі лишилася вразливішою, ніж процесуальна незалежність бюро. Генпрокурор і далі впливає на архітектуру прокуратури ширше, ніж на детективів.

Листопад 2025-го став перевіркою, чи відкат був паперовим. Операція «Мідас» щодо схеми на «Енергоатомі», обшуки в Міндіча, відсторонення Галущенка, президентські санкції проти бізнес-партнера — усе це відбулося вже за відновленої моделі. Якби закон №12414 лишився чинним, передача цих проваджень «за неефективність» була б юридично можливою одним рішенням генпрокурора. Саме тому липнева криза — не епізод літа, а рамка для всіх великих справ 2025–2026 років.

Поширені помилки в оцінці кризи

Навколо зв’язки «Зеленський — НАБУ» швидко виросли зручні спрощення. Вони економлять час і псують розуміння. Ось ті, що трапляються найчастіше — і чому вони не працюють.

• «НАБУ хотіли закрити». Бюро не ліквідовували. Його підпорядковували через процес: забрати справу легше, ніж забрати установу. Інститут із вивіскою, але без автономії, виглядає живим і є мертвим для топкорупції.
• «Це зробили через російську агентуру в бюро». Обшуки 21 липня подавали саме в такій рамці. Навіть якщо окремі провадження щодо конкретних детективів мають доказову базу, вони не пояснюють, навіщо генпрокурору право забирати будь-яку справу НАБУ. Боротьба зі зрадою і боротьба з незалежністю органу — різні операції, які зручно змішати в одному брифінгу.
• «Вулиця нічого не вирішила, вирішив ЄС». Без протестів календар Ради міг розтягнутися на тижні, а президентський проєкт міг стати «компромісом» із половинчастими правками. Без ЄС влада мала б менше зовнішньої ціни. Працювали обидва тиски, і заперечувати один із них — ідеологія, не аналіз.
• «Після 31 липня все повернулося як було». Процесуальну стіну відбудували, але довіру — ні. 237 депутатів проголосували взаємовиключно за дев’ять днів. Це не «стабільна більшість за реформу», це здатність більшості розвертатися під зовнішнім і вуличним тиском.
• «Криза стосувалася лише Києва». Акції йшли від Харкова до Ужгорода. Регіональна географія важлива: це був не столичний клуб активістів, а мережа міст, які в умовах війни все одно вважають антикорупційні органи своїми, а не «київською іграшкою».

Окремий міф живе в побутових розмовах: «під час війни незалежні органи — розкіш». Логіка зворотна. Саме війна робить оборонні закупівлі, енергетику й відбудову найбільшим корупційним ринком в історії країни. Якщо цей ринок вивести з-під НАБУ, ціна буде не в політичних рейтингах, а в ракетах, які не долетять, і в дронах, які куплять дорожче.

Коли варто звертатися до фахівця, а коли можна розібратися самому

Більшості читачів достатньо вміти відрізняти процесуальну незалежність від кадрової й не плутати закон про зниклих із правками про САП. Якщо ви стежите за новинами, голосуваннями й заявами бюро — ви вже в зоні, де можна обходитися без адвоката. Інша річ, коли тема зачіпає вас особисто.

До адвоката з досвідом кримінального процесу варто йти, якщо вас викликають як свідка у справі НАБУ чи САП, якщо щодо вас або роботодавця проводять обшук, якщо ви посадовець і не розумієте, хто саме має право вручати підозру. Плутанина між генпрокурором і керівником САП у 2025 році стала не академічною: від неї залежало, чи є повідомлення про підозру законним. Самостійно «гуглити КПК» у такій ситуації — спосіб нашкодити собі.

Громадським організаціям і журналістам, які пишуть про конкретні провадження, потрібен не «політичний коментатор», а процесуаліст: людина, яка відрізнить витребування матеріалів від зміни підслідності й не назве поліграф «ліквідацією бюро». Для решти аудиторії достатньо трьох звичок: читати номер законопроєкту, дивитися, хто має право передавати справу, і не довіряти заголовку, якщо в ньому немає прізвища органу, який веде провадження.

Питання, які українці реально шукають

Чи підпорядковується НАБУ Зеленському зараз? Ні. Директора бюро призначають за конкурсною процедурою, а не указом «вручну на завтра». Президент впливає на систему опосередковано — через генпрокурора, законодавчі ініціативи й політичний клімат. Після закону №13533 прямого права забирати справи бюро в генпрокурора знову немає. Це не означає відсутності тиску. Це означає, що тиск знову має бути політичним, а не процесуальною кнопкою.

Чим САП відрізняється від НАБУ і навіщо обидва? Бюро розслідує. САП процесуально керує розслідуванням і підтримує обвинувачення в суді. Без САП детектив залишається з папкою, яку ніхто не несе до Вищого антикорупційного суду. Закон №12414 бив сильніше саме по САП: керівника фактично обнулювали, а генпрокурор отримував прямі вказівки прокурорам. Відновлення незалежності бюро без автономії САП було б бутафорією.

Чому Рада спочатку забрала незалежність, а потім повернула 331 голосом? 22 липня спрацювала дисципліна більшості плюс голоси груп, які не є носіями антикорупційного консенсусу. 31 липня спрацювали вулиця, партнери й страх повторити сценарій із міжнародною ізоляцією. 237 «перевзутих» депутатів — не моральний вирок кожному з них, а рентген парламенту воєнного часу: він може ухвалити щось шкідливе швидко і скасувати це так само швидко, якщо ціна стає публічною.

Що сталося з Міндічем і чи пов’язане це з липневим законом? Прямого рядка «закон заради Міндіча» в тексті №12414 немає. Політичний контекст є: бюро заходило в зону людей, які не займають державних посад, але мають доступ до президента. Листопадова «Мідас», втеча фігуранта й санкції РНБО — окремий акт. Він показує, що після відкату бюро зберегло здатність заходити на цю територію. Якби липнева модель лишилася, ця здатність залежала б від доброї волі генпрокурора.

Чи можна вважати кризу закритою у 2026 році? Процесуально — так, як рамка КПК. Політично — ні. Довіра до більшості, яка за дев’ять днів проголосувала протилежно, не відновлюється підписом. Справи щодо енергетики, оборонних закупівель і близького бізнесу будуть тестом щокварталу. Будь-який новий «гуманітарний» законопроєкт із правками в КПК відтепер читатимуть із лупою — і правильно робитимуть.

Як стежити за темою далі: короткий чек-лист

За моїм досвідом відстеження цієї історії протягом місяця після липня, найбільше плутанини виникає не через брак новин, а через брак фільтра. Новини про НАБУ і президента сиплються щодня; користь дає не кількість, а кілька перевірок перед тим, як робити висновок.

1. Номер документа. Шукайте 12414, 13533, 4555-IX, 4560-IX — не «закон про НАБУ» як побутову назву. Під однією назвою можуть ховатися протилежні акти.
2. Хто має право передати справу. Якщо в новині генпрокурор «перебирає» провадження бюро — це червона зона, навіть якщо це подають як боротьбу з агентурою.
3. Хто вручає підозру. Для топпосадовців це має бути контур САП, не ручний режим Офісу генпрокурора.
4. Чи є вулиця і чи є Брюссель. Один без одного слабший. Дивіться обидва контури, не обирайте зручний.
5. Чи фігурує близьке коло, а не лише «система». Чернишов, Шурма, Міндіч, оборонні підрядники — це різні сюжети, які влада зручно згортає в слово «неефективність».
6. Чи не підміняють незалежність поліграфом. Перевірка на детекторі брехні може бути кадровим запобіжником. Вона не замінює заборону забирати справу.

Ліпнева криза 2025 року залишила країні не мораль, а інструкцію. Антикорупційна вертикаль в Україні тримається не на добрих намірах президента — навіть якщо цей президент колись приїжджав у НАБУ з правильними словами. Вона тримається на нормі КПК, яку не можна переписати в «турборежимі» всередині чужого закону, і на готовності людей із картоном вийти на площу навіть тоді, коли вночі знову лунає повітряна тривога. Наступного разу текст правки можуть сховати ще акуратніше. Читацька увага до номера законопроєкту тоді буде не педантизмом, а громадянською навичкою, яку країна вже один раз оплатила дев’ятьма днями.